Хто тут живе
Тваринний світ "Вижницького" – типові представники широколистяних та мішаних лісів Європи та переважно балканської фауни (лелека білий, підорлик малий, голуб-синяк, вовчок, соня горішникова, соня лісова, кіт лісовий та інші). Незначною є кількість видів середземноморського походження (саламандра плямиста, квакша звичайна, полоз ескулапів та інші), а також дуже мало типових гірських (кумка гірська, гірський щеврик, гірська плиска, звичайна оляпка та інші) та бореальних (глухар, рябчик, волохатий сич, довгохвоста сова, ведмідь бурий, рись та інші) фауністичних комплексів.
Деякі червонокнижні види, які живуть у парку
Саламандра плямиста або вогняна (Salamandra salamandra) занесена до Червоної книги України. Вона завжди привертала увагу людей, які захоплювалися нею і водночас боялися, насамперед через її неординарне забарвлення. Про неї з давніх-давен розповідали найнеймовірніші міфи та легенди.
Це найбільші хвостаті земноводні України довжиною 15-25 см, самиці зазвичай трохи більші за самців. Вивчення чисельності саламандр у різні сезони активності у Національному природному парку "Вижницький" показує наявність 3-6 особин на 100 метрів маршруту. На території парку найчастіше саламандру можна зустріти у букових і смерекових лісах на узліссях і біля водойм. У залісених долинах гірських річок чисельність дорослих та цьоголітків вища і може досягати 30-35 особин на квадратний кілометр. Якщо вам все ж вдалося побачити саламандру, ви відразу її впізнаєте за яскравими жовтими плямами неправильної форми на гладенькій чорній шкірці. А на перший погляд здається – ящірка ящіркою: голова, гострий хвіст, лапи...
На території парку саламандра має особливий статус, в зв’язку з цим створено експозицію для саламандри плямистої та шафрана Гейфеля.
Рись звичайна (Lynx lynx L.) одна з найбільш красивих диких тварин на території парку, занесених до Червоної книги. Мало хто може скласти їй конкуренцію у грації під час полювання. Для проживання рись завжди вибирає густу лісову місцевість. Буває, що в пошуках здобичі рисі можуть виходити на лісові галявини або полонини, але надовго там не залишаються, завжди повертаються у свої рідні лісові хащі. Наразі в парку чисельність рисі оцінюється в 2-4 особини.
Всі ми звикли до муркотіння наших домашніх котиків. Але більшість навіть не здогадується про те, що у звичайних свійських котів є дикий родич – лісовий кіт, який занесений до Червоної книги України. Зовні він дуже схожий на наших домашніх улюбленців, лише трішки більший. У самців довжина тіла 40-90 см, вага до 7 кг (самки трохи менші), хвіст близько половини довжини тіла. Лісовий кіт населяє переважно широколистяні та мішані ліси в горах і на рівнинах. Ця дика кішка не уникає людського житла, інколи селиться поблизу селищ. Протягом останніх кількох років на території парку спостерігається тенденція до збільшення його кількості.
Дятел або жовна зелена (Picus viridis). На території парку їх не надто багато. Побачити можна на ділянках старих високостовбурних хвойних і мішаних лісів. За жовною зеленою спостерігають протягом цілого року. Легше всього зустріти цього птаха на високих деревах у старому парку. Місця його перебування повинні відповідати одній вимозі – у них має бути достатня кількість його основної їжі, тобто мурашок. На зиму деякі птахи переселяються на відкриті простори. Жовна зелена – це гурман, який заради того, щоб поласувати мурахами, регулярно літає досить далеко від гнізда в пошуках мурашників. Жовну зелену легше почути, ніж побачити. Голос цього птаха дуже легко впізнати – хто хоч один раз його почув, ніколи більше не переплутає ні з яким іншим. Якщо коли-небудь вдасться побачити чи почути цього птаха в лісі або на лузі, ця подія залишить вам незабутнє враження. Для збереження цього виду необхідно зберегти природні місця його існування.
