Будинок Анни Москви – Голоти
Будинок – колишній заїжджий двір – розташований у м. Вижниця на вул. Р. Шухевича 13. Збудований у другій половині ХIХ ст. Тут був магазин (склеп) та кімнати для постояльців. Будівля відома тим, що в часи Австро-Угорщини була своєрідним Будинком творчості, де тимчасово перебували діячі культури, письменники та науковці. У 1884 р. тут зупинявся Іван Франко під час своєї подорожі Буковиною. Він вивчав документи, записував спогади, пісні та легенди про легендарного опришка Олексу Довбуша та керівника селянського повстання Лук’яна Кобилицю. Влітку 1901 р. поетеса Леся Українка разом з етнографом К. Квіткою відвідала Вижницю і теж перебувала в будинку Москви-Голоти. На початку ХХ ст. тут гостювали письменники Михайло Коцюбинський та Ольга Кобилянська.
Помешкання Москвів було затишним місцем для відпочинку, душевного спокою, спілкування з творчими добрими людьми за філіжанкою кави, іменного рому, який привозили з Відня, а тут розливали у крамниці, яку утримувала родина і яку І.Франко назвав "Руським склепом". Охочі могли скористатися бібліотекою рідкісних книг. "Про Вижницю, певно не каждий чував. А Вижниця то ж не дурниця", – писав І.Франко під враженням від чергового перебування в місті в 1905 році у родини Москвів. Збереглась стара вивіска трьома мовами – українською, німецькою та польською, що повідомляє про торгівлю змішаними товарами у крамниці "Gemicht Waren handlung" – "Gandel towarоw mieszanych" – "Торгівля змішаними товарами". Збереглася і етикетка фірмового напою з такою назвою: "Рум Ямайка". Анна Москва, Вижниця – над Черемошем".
Музей коледжу прикладного мистецтва
Музей Вижницького коледжу прикладного мистецтва імені В. Шкрібляка відкритий до 60-річчя навчального закладу, названого на честь знаменитого різьбяра по дереву, який викладав тут з 1905 року.
Вижниччина відома художніми народними промислами. Місцеві жителі дотримуються предковічних традицій і звичаїв, а Вижницький коледж прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка гідно продовжує все те безцінне, надбане віками.
У музеї можна побачити неперевершені творчі роботи студентів та викладачів. Унікальні витвори з дерева, металу, гобелени і вишиванки, сучасний одяг з елементами автентизму милують зір відвідувачів. Роботи виконані на високому художньому та технологічному рівні, вражають своїм колористичним розмаїттям. Вони наповнені духом віри в майбутнє, в багатство рідного краю.
Експозиція налічує 23 тисячі експонатів. Представлені кращі дипломні роботи випускників коледжу: художня обробка дерева, ювелірне мистецтво, ковальство, художнє ткацтво, вишивка, моделювання одягу та інше. Частину робіт можна придбати. У фондах музею коледжу зберігаються понад 600 експонатів дипломних та кращих семестрових робіт: це жіночі блузи, чоловічі сорочки, серветки, рушники, доріжки, скатертини тощо.
Музей-садиба Назарія Яремчука
Розташований на околиці містечка Вижниця, в присілку Рівня. Музей створений в батьківському домі, де пройшли дитинство і юність Назарія Яремчука, його сестрою Катериною. Вона назвала його на честь однієї з найвідоміших пісень співака — «Смерекова хата».
Сам будинок є зразком типової хати буковинського селянина. Будинок для своєї родини Назарій Яремчук, батько співака, вибудував міцний, одноповерховий, з високим дахом, що імітує крутизну схилів навколишніх гір. Він зберігся фактично в первозданному стані.
За садибою доглядає старша сестра Катерина Назарівна, яка з радістю розповідає відвідувачам про брата, який був порядною, гостинною та доброю людиною, про його становлення, як виконавця. В музеї можна побачити сімейні реліквії родини Яремчуків, фотографії та особисті листи видатного маестро, журнальні та газетні статті, зібрана вся дискографія "Лелека з України", нагороди співака.
Відвідувачам буде цікаво оглянути вишиванки співака, його сценічні костюми та святкову сорочку, вишиту матір’ю старовинною технікою низинки.
Можемо зустріти на маршруті "Назарова криниця".
Дмитрівська церква першої половини ХІХ ст.
Дерев'яний храм св. Димитрія Солунського розташований на західній околиці міста Вижниця, в присілку Рівня. Побудована в 1883 році у стилі народної архітектури дерев’яних церков Гуцульщини по той бік Черемошу (Івано-Франківська область), але відрізняється від них значним виносом бічних прибудов нефа та відсутністю критої галереї (опасання). Церква тризрубна, триверха, її стіни з прямокутними вікнами пофарбовані у блакитний колір, дах покритий бляхою. Над нефом розташований центральний восьмигранний масивний купол. Крім центрального купола, у вівтарній частині і над бабинцем бачимо куполи, менші за розміром. Різноманітність силуету церкві надає її розташування на схилі пагорба, внаслідок чого підмурки мають неоднакову висоту.
Зараз інтер'єр храму повністю осучаснений, за винятком окремих елементів іконостасу, Царських Воріт та куполів. Стіни зсередини обшиті свіжим деревом. Збереглися чотири старі автентичні хрести. Поряд стоїть сучасна дзвіниця, складена з євробруса, та невелика капличка.
Дмитрівська церква – видатна пам'ятка дерев'яної гуцульської архітектури місцевого значення, яка, на жаль, не потрапила до переліку архітектурних пам’яток державного значення.
Можемо зустріти на маршруті "Назарова криниця".
Михайлівська церква кінця ХІХ ст.
У місті Вижниця на вулиці Лук`яна Кобилиці є Свято–Михайлівська церква. З 1867 року її попередницею була дерев`яна церква Святої Параскеви, яка у 1930 році була перенесена до сусіднього села Багна, де вона існує і нині. У 1910 році розпочалося будівництво мурованого храму. Однак через війну та наступну економічну кризу будівельні роботи затяглися майже на півтора десятиліття. Спорудження церкви було завершено 1924 р. архітектором Генріхом фон Косовським, в тому ж році її і освячено.
Оригінальний православний храм святого Михайла вирізняється архітектурою в нетиповому для буковинських церков стилі необароко. Її теперішній вигляд – результат реконструкції після пожежі, яка була в 1961 році через потрапляння блискавки. Знищені пожежею куполи пізніше, вже у 90-х роках, були відновлені. Внаслідок проведення ремонтних робіт верхи храму стали низькими, дещо приплюснутими, з куполами у стилі релігійної течії старообрядців. До пожежі церква мала зовсім інший вигляд та інші куполи.
Попри втрату свого автентичного вигляду, ця церква увійшла до переліку тринадцятьох найкрасивіших храмів Буковини, належить до пам'яток архітектури місцевого значення. Церква характеризується оригінальністю свого архітектурного вирішення, адже вона єдина на Буковині позначена елементами модерну, хрестоподібна у плані, обнесена невисоким кам'яним муром, який, ймовірно, є старішим за сам храм. На території стоїть стінова п'ятиколонна дзвіниця.
Можемо зустріти на екологічній стежці "Спадщина".
Костел св. ап. Петра і Павла
Костел римо-католицької церкви ХІХ ст. у місті Вижниця був зведений у 1876 р. у неоготичному стилі коштом тодішнього місцевого магната вірменського походження Григорія Айваса, за чутками, шалено закоханого в красуню-польку. Згідно з історичними даними, його збудували на місці старого дерев'яного храму, який був споруджений ще у 1812 р. польськими переселенцями на землях, наданих їм тогочасною Австро-Угорською імперією для колонізації, окультурення і полонізації карпатської глибинки. Святиню освячено 1887 року. Будівля стоїть на підвищенні, неподалік історичного центру міста.
Сакральна споруда виконана у формі римського хреста, є базилікою у плані без виступів, над бабинцем височіє чотирикутна дзвіниця, яка увінчана загостреним восьмигранним дахом з хрестом. У тильній частині – гранчаста апсида, де міститься вівтар. Центральний фасад будівлі прикрашений невеликими сходами. Бічні фасади костелу декоровані високими псевдоколонами. Світло в приміщення проникає через характерні готичні вікна – довгі і високі, які забезпечують не тільки освітлення, але і створюють належне враження. Римо-католицький храм збудовано таким чином, що його високу вежу видно майже з усіх куточків міста.
Крім романтичної підоснови споруди Петропавлівського костелу, у 1930 році він став місцем вінчання батьків Осипа Юрія Федьковича – шляхтички Анни Ганицької та відомого німецького кліматолога Адальберта Гординського. До речі, меценат-вірменин Айваса так і не вінчався, і був похований біля стіни польського храму.
На сьогодні Петропавлівський костел у Вижниці діє, вважається типовою сакральною будівлею епохи Австро-Угорщини, належить до дієцезії римо-католицької церкви і є пам'яткою архітектури місцевого значення.
Можемо зустріти на екологічній стежці "Спадщина".
Історична альтанка-склеп
Загадкова напівзруйнована каплиця, схована серед дерев на пагорбі у місцевості, яку вижничани називають Судилів.
Саме на цій історичній горі, звідки відкривається гарний краєвид на довколишні землі, збереглися руїни загадкової каплички, фундаментом якої служить сплюндрований склеп. За переказами старожилів, які, щоправда, не підтверджені архівними матеріалами, наприкінці 30-х років минулого століття каплицю збудував нотаріус Вижницького повіту Вільгельм Крюгер. Він також займався торгівлею, мав крамницю. Це була заможна людина, йому належали ліси довкола Вижниці. Він збудував красивий будинок, що зберігся на нинішній вул. Лук’яна Кобилиці 2, який є однією з архітектурних окрас Вижниці. Подейкували, що пан Крюгер сховав у склепі скарб, але чи вдалося його знайти, ніхто не знає.
У пана Крюгера була дружина-українка. Вони дуже кохали одне одного, але дітей не мали. Тому, за однією з версій, знатний і заможний Вільгельм Крюгер побудував власний склеп, а над ним – каплицю, щоб у такий спосіб увіковічнити пам’ять про себе та дружину.
…"Побачення біля неї переростають у міцний шлюб"
Можемо зустріти на екологічній стежці "Спадщина".
Вічевий майдан
На околиці міста – пам'ятна каплиця, споруджена на честь 75-річчя Буковинського віча. Всі, хто приходить сюди, мимоволі згадують історичні події минулого сторіччя. На вічовому майдані раз і назавжди виголосили вимогу соборності, яку виборював народ Української держави. Саме в цей день Буковинське віче проголосило акт державного самовизначення українського населення Буковини і закликало до єдності нашого краю з матір’ю Україною.
З ініціативи крайового комітету 3 листопада 1918 року в Чернівцях відбулося 10-тисячне віче, що на відміну від установленого твердження, аж ніяк не висловилося за приєднання української частини Буковини до Західноукраїнської держави. Найвищою владою визнавалася УНРада, а представникам інших етносів краю пропонувалося відрядити до неї депутатів пропорційно їх чисельності на Буковині; вимагалося якнайшвидше ухвалити конституцію Української держави на території Австро-Угорщини. Але оскільки під час зібрання під впливом агітації місцевих соціал-демократів частина учасників висловлювалася за негайне об'єднання всіх українських земель, у газеті "Буковина" було вміщено додатковий пункт: "Віче бажає прилучення австрійської частини української землі до України".
До цієї події безпосередньо причетні жителі Вижниці та навколишніх сіл. В цей же день, паралельно з віче у Чернівцях, таке ж дійство відбулося і на березі річки Виженки, нині Вічевий майдан. Люди одностайно проголосували за Самостійну Соборну Україну.
Можемо зустріти на маршрутах "Назарова криниця", "Кам’яне кільце парку", "До джерела Лужки", "До печери Довбуша".
Церква св. Івана Сучавського
Розташована на пагорбі в центральній частині села Виженка, домінує над долиною однойменної річки. Складається з дерев’яної церкви та побудованої водночас з нею цегляної дзвіниці, вважається справжнім шедевром буковинської школи дерев’яного зодчества.
Історико-культурна пам’ятка дерев’яної архітектури національного значення – церква св. Іоана Сучавського – один з найяскравіших зразків буковинського дерев’яного храму перехідного типу від хатнього до одноверхого. Зведено 1792 р., залишилася фактично незмінною, за винятком невеликої рубленої ризниці, прибудованої до південної стіни вівтаря наприкінці XIX ст., а також каркасного притвору прямокутної в плані форми, облаштованого в першій половині XX ст. на захід від бабинця. У 1970 р. проведено комплексну реставрацію споруди, що не лише сприяло відновленню первісного вигляду пам’ятки, але й підвищило рівень її цілісності та завершеності.
Дзвіниця – прямокутна в плані невелика цегляна будівля, що розташована на південний захід від церкви. Головними архітектурними акцентами пам’ятки є три високі аркові отвори дзвонів, а також пластичний ґонтовий дах традиційної двосхилої форми.
Капличка ХІХ ст. з написом про відміну кріпацтва
Найбільшою архітектурно-історичною цікавинкою села Виженка є вкрита ґонтовим дахом кам’яна капличка, що розміщена біля Миколаївської церкви. Ймовірно, вона була побудована на початку ХIХ ст. на честь відміни кріпосного права в Австрійській імперії. На фасаді споруди є напис старовинною руською мовою про важке життя під панщиною. Напис, виконаний невідомим автором, дуже важко розпізнати сучаснику. Він є закликом крізь віки поневоленого австрійськими феодалами українського селянства і розповідає про важку долю кріпаків напередодні скасування панщини: "Браття милі! в р. 1820 толоки, ліси і всі добра були людські ..р. 1822 інженери записали ляхам, а люди о том ни розуміли ляхам мусили кожен робити 3 дні на тиждень панщини, як не прийшов на панщину то давали 50 до 70 буків що кров ішла 1848 р. 15 мая знесена панщина. 1866 р був голод і холера". Напис розповідає про реальні події, які відбувалися на цій землі. На початку ХIХ ст., в часи кріпацтва, селяни страждали від безземелля, тяжких податків та лихварів. У 1864-1866 р. від стихійного лиха, епідемії холери та тифу загинуло понад 20 тис. людей. Тисячі голодних вирушили в пошуках хліба та порятунку в Україну та Бессарабію. Тільки за другу половину 1866 року через Новоселицьку митницю на територію Росії пройшло близько 2400 осіб. Кордон перетинали таємно, про що свідчать повідомлення поліції. Австрійська адміністрація залучала місцеве населення до служби на кордоні, але охоронці тікали разом з біженцями. Більшість буковинців не повернулася і осіла в степовій частині України. Саме про це невідомий автор викарбував на камені короткий літопис. Капличка — чудова ілюстрація до старої легенди про скасування панщини, яке на теренах Австро-Угорщини відбулося 16 травня 1848 р. Начебто вижницькі пани, користуючись з віддаленості краю від столиці і необізнаністю селян, примушували їх відробляти панщину й після її скасування. Цісар Австро-Угорщини дізнався про це і відправив свого сина перевірити ситуацію. Цісаревич, переодягнений кріпаком, запізнився двічі на відробітки, за що отримав 24 удари буками. Так цісар дізнався, що в Карпатських горах все ще панує кріпацтво. Напис на капличці розповідає також про епідемію холери 1866 року та голод. Поряд на мурованій огорожі некрофільські написи спонукають зупинитися і задуматися про сенс життя.
Можемо зустріти на маршрутах "Кам’яне кільце парку", "До джерела Лужки", "До печери Довбуша".
Церква Архистратига Михаїла
Поблизу перехрестя в центрі селища Берегомет стоїть мурована Михайлівська церква з дзвіницею, чи не найцікавіша споруда з усього архітектурного багажу селища. Безкупольний храм в типових для Північної Буковини формах було зведено у 1888 році на гроші представників славетного роду графів Васильків. Раніше біля сучасної церкви на місці, де тепер розташований цвинтар, була більш стара церква, побудована Олександром Васильком у 1773 році, та перевезена у 1889 році до села Долішній Шепіт. Про це сповіщає старий пам’ятний хрест, встановлений на огородженій ділянці цвинтаря.
Поряд з хрестом за тією ж самою огорожею вціліло кілька надгробків з іменами роду Васильків. На одному з них зберігся родовий герб Васильків – гостроконечна стріла з оперенням, що впирається у півмісяць. Вгорі герба – геральдична корона, а обабіч – шестикутні зірки. Цей надгробок належить барону Олександру Васильку (1827 – 1893). Поруч – могила графа Георгія Василька (1864 – 1940) та його дружини, графині Елізи. Над могилою встановлено чорний мармуровий пам’ятник.
Обіч розташована дзвіниця. Дзвони, які так дзвінко передзвонюються на все село, пожертвував саме граф Василько.
Можемо зустріти на маршруті "Цілющі джерела".
Маєток династії графів Василько Серетських
У смт Берегомет до наших днів збереглися пам'ятки, пов'язані з ім'ям роду Васильків. У XIX столітті це містечко було графською вотчиною сім'ї Васильків, вихідцем з якої був відомий в історії Буковини Микола Василько – політик, який значну частину свого життя присвятив захисту прав українського населення в Австро-Угорщині.
Найяскравіша споруда у селищі – літній замок-шале графів фон Васильків Серетських, який існував на початку XX століття, у первісному вигляді не зберігся. На вулиці Центральній, 12 зберігся комплекс будівель, що був колись літньою резиденцією роду Васильків. Вона складалася з будинку для гостей, приміщень для прислуги і хазяйських покоїв – ґрунтовної двоповерхової будівлі з дерев'яною мансардою і відкритою терасою, прикрашеною дерев'яним різьбленням. Тепер в цих приміщеннях місцева лікарня.
Маєток розташовувався в парку, який був закладений Миколою Васильком 1890 року. Берегометський дендропарк – пам'ятка садово-паркового мистецтва середини XIX століття, який визнаний унікальним. Колись його площа мала три гектари, сьогодні – один. На його території зростали 54 види дерев і чагарників, серед яких є по-справжньому рідкісні експонати. Дві псевдомодрини золотисті, які у природі ростуть хіба що у дельті китайської річки Янцзи. Псевдомодрина є однією з п’яти найцінніших деревних порід у світі. Іншим унікальним природним експонатом дендропарку є три японські дерева гінкго дволопатеве. Це старовинне дерево, яке навіть пам’ятає часи динозаврів, було поширене ще у мезозойську еру. Цінними є і тис ягідний, камфорне дерево, канадська тсуга, ялівець віргінський, ялини балканські, кедр сибірський, кедр карпатський, сосни, буки, липи, дуби різних видів. А справжньою окрасою парку вважається тюльпанове дерево, цвіт якого має аромат морозива і шоколаду.
Багнянська обсерваторія (дім Сатурна)
На горбах-останцях, на південній околиці села Багна, нещодавно відкрито ранньослов'янське, ймовірно, язичницьке кам'яне святилище з наскельними солярними знаками, яке докорінно змінює уявлення про час освоєння гірських районів. Ця надзвичайна історична знахідка – Дім Сатурна, давня обсерваторія неприродного походження сягає 2000 років. І, якщо зважити на те, що будували її люди, які не могли бачити землю з висоти польоту, то масштаби просто вражають.
"Планетарій" складається з двох високих пагорбів, один з яких сучасні науковці охрестили Стеллою, що в перекладі з латини означає "зірка", а інший – Сатурном, так давні римляни називали Бога світла і сонця, який відкривав небесні ворота.
Науковці стверджують, що це місце для наших предків було водночас святинею і важливим астрономічним об’єктом. Та Сатурн далеко не остання загадка "планетарію". Усі об’єкти "Вижницького планетарію", окрім культового призначення, використовувалися ще й як астрономічний годинник та засіб відліку часу. Є гірська тераса, на якій можна спостерігати світанок і захід Сонця, а 22-23 червня можна побачити, як сходить Сонце прямо над терасою і вершиною гори Сатурн.
У 2009 році була організована експедиція для дослідження історичних астрономічних об'єктів області. Попередні висновки вчених засвідчують: стародавні астрономи вміли фіксувати точки сходу Сонця у дні сонцеворотів та рівнодень, знали періоди місячних затемнень і періоди руху планет.
Ця місцина вибрана нашими предками невипадково. З її пагорбів відкривається рівний горизонт, що дозволяє фіксувати схід Сонця та появу зірок.
До речі, про обсерваторію поблизу Багни знали арабські літописці, про що свідчать тексти Х століття арабського історика Аль-Масуді.
Міква
У селі Виженка, біля самого підніжжя перевалу "Німчич", до цього часу збереглася купальня, яка для послідовників хасидизму є місцем паломництва. За хасидськими переказами, ця купіль освячена причетністю до неї чудодійних цадиків, тож дарує всім, хто вірить у її чудесну силу, зцілення духовне й оздоровлення тілесне. Саме про це повідомляє табличка з написом на івриті: "1730 року тут жив засновник хасидизму Баалл Шем Тов. Він зробив у скалі мікву (місце для омовіння)".
На початку XVIII століття Ісраель Баал Шем Тов (у перекладі з івриту "господар доброго імені"), який народився 1700 року на Буковині, жив у Косівському районі, пас вівці, був одружений на доньці свого господаря, а пізніше біля підніжжя гори Німчич на річці облаштував Мікву (місце для ритуального омовіння), освятив її і згідно з талмудом, кожну п’ятницю перед шабатом приходив змивати гріхи, купаючись у Мікві. Крім того, якщо помити посуд у Мікві, він стає кошерним. Пізніше Ісраель Баал Шем Тов став засновником хасидизму.
Така своєрідна ритуальна лазня-міква просто неба облаштована норовливим характером річечки, яка в цьому місці вимила породу, утворивши маленький басейн.
Можемо зустріти на маршрутах "Кам’яне кільце парку", "До джерела Лужки", "До печери Довбуша".
