У теплу пору року, особливо після тривалих дощів, у Парку можна натрапити на дивовижну істоту – фуліго жовтий, або жовтий слизовик. Довгий час його вважали грибом, проте згодом віднесли спершу до окремого царства мицетозоїв – «грибів-тварин», а нині – до типу міксоміцетів у складі царства амебозоїв.
На перший погляд слизовики й справді нагадують гриби: вони утворюють плодові тіла та розмножуються спорами. Проте головна їхня відмінність – здатність рухатися. Повільно, але впевнено вони «мандрують» у пошуках вологи чи їжі, поїдаючи мертву деревину та залишки органіки.
Особливу цікавість викликає їхня поведінка. У лабораторних дослідах японські науковці з’ясували, що слизовики здатні знаходити найкоротший шлях у лабіринті до їжі, а також «пам’ятати» зміни навколишнього середовища. Так, коли температуру в експерименті змінювали щогодини, слизовик починав готуватися до «потепління» ще до того, як воно наставало. І щоразу він запам’ятовував інтервали, наче мав власний біологічний годинник.
Цікаво, що фуліго жовтий вважається умовно їстівним. У Мексиці молоді плазмодії смажать і подають під назвою Caca de luna – «екскременти Місяця». Місцеві жителі кажуть, що на смак ця страва нагадує звичайну яєчню.
Фуліго жовтий нагадує нам, що світ природи набагато складніший і загадковіший, ніж здається на перший погляд. Те, що ми звикли вважати грибом, виявляється істотою з власними стратегіями виживання, пам’яттю та здатністю до руху. Спостерігаючи за такими дивами, ще раз переконуємося: навіть у найменших створіннях приховано величезний потенціал природи.
